Чи є Церква мертвою? Чи Церква є лише тоді живою, коли щось робить? Що є життя у Церкві? Чи маємо право хтось звинувачувати Церкву в тому, що вона мертва через те, що не відповідає його уявленням про Церкву?
Апостол Павло колись сказав, що ніхто не має права його судити і навіть він сам себе не може судити. Чи не свідчать ці слова про покору Апостола? У Посланні Апостола Юди, він говорить про спір між Сатаною і Архангелом Михаїлом. Останній не сказав нічого засуджуючого. Чого ж ми вважаємо, що маємо право осуджувати Церкву? Говорити про те, що в Ній щось не так. Не знаючи ані історії, ані діянь Духа, воно говорять так наче знають правду. Що ж на це скажу я? Я теж міг би мовчати, але я хтів би сказати, що доки в мене буде сил я буду захищати Церкву.
Хай все в нас не так. Хай в нас поклоняються Богові використовуючи при цьому зображення. Хай в нас люблять Бога так, що звертаються до створінь і саме в них бачать Бога. Хай ми цінуємо Хліб і Вино, в яких віримо знаходиться Сам Бог у всій Повноті Божества. Нехай хтось цього не розуміємо це не зменшує цінності нашої віри. Бо так сказав Сам наш Господь, Вчитель Апостолів і Суддя вдів. Він сказав, що хто щось зробив останньому з Моїх братів найменших, те зробили Мені. Він сказав: це Моє Тіло і Моя Кров. Він Сам став для нас Образом Предвічного Отця, тому ми можемо зображувати Ісуса, Його Матір і святих на Іконах. І Сама Богородиця є така важлива, що ми до Неї звертаємося з такою любов’ю наскільки можемо. Хто цього не розуміє, то він просто не має того розуму, якій приходить через Церкву від Святого Духа.
А те, що Церква не є спільнотою щастя і добробуту, то знову таки і Христос не говорив так про Неї. Вона є спільнотою грішників. Однак Христос настільки полюбив Церкву, що віддав Себе Самого за Неї. Апостол Петро зрадив Ісуса під час найбільшого випробування, однак це не стало йому перепоною для того, щоб стати каменем, на якому Христос захтів збудувати Церкву. Ми віримо в Божу благодать, а не в спільноту гарних та розумних людей. І люблю я Надю не тому, що вона сама гарна жінка у цьому світі, а тому що Він дозволив мені полюбити і тому для мене інші жінки перестали існувати як можливість. Тому і Христос полюбив нас, коли ми усі були і залишаємося грішниками.
А хто шукає ідеальну спільноту, то той може залишатися дома і говорити, що він і сам є церквою (яка єресь!). Хто не вміє любити, той ніколи і не навчиться, якщо відкине Церкву. Хто хоче добре жити, щоб інші йому завидували, той лишиться зовсім сам. Бо нічого ідеального на світі не має. Ми ж лише маємо завдаток Духа. І усе, що є в Церкві або напряму дано Богом, або дозволено, щоб нас притягувати до Себе. Якщо ж ми вважаємо себе негідними Царства, то Господь завжди буде притягувати нас до Себе і Його місця ніколи не будуть порожні, бо стільки любов потребують любові. А Господь, Якій є Тотальною Любов’ю, завжди буде давати її через Свою Церкву. Тому той, хто буде шукати любові де-ін-де нічого не знайде, ще й зранить сам себе.
Тому на останок скажу, що Церква завжди готова прийняти усіх. Ніколи нікому не закривала Свої двері. Ось тільки для того, щоб увійти на це Весілля іноді треба змінити свою одіж, перестати бути протестантом, тобто протестувати проти Самої Церкви і Її традицій. Тому кожний несе сам відповідальність за свої вибори. Церква ж завжди відкрита: і для самотніх, і зранених, і грішних, і нещасних. І під “Церквою” я не маю на увазі людей чи священиків, я маю на увазі Ісуса — в Таїнствах, в священиках і їх послузі, у спільноті людей, і навіть в усіх тих речах, якій напоєні Духом ведуть нас до Нареченого.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Се, творю все новое - Николай Николаевич Чем больше мы познаем Бога, тем больше становимся похожи на Него. Чем ближе мы приближаемся к Нему, тем больше убеждаемся, что без Него мы никто и зовут нас никак. Я не хочу креститься в пастора, и быть похожим на него. Я крестился в Иисуса Христа Господа нашего и Спасителя и хочу быть похожим на Него. Ему слава, благодарение и хвала вовек. Аминь!
Свидетельство : Покрытые Его благодатью? - Наталия Минаева Да благословит вас Бог!
А это из проповеди К.Кульман
Вам не помогут ни Бог, ни люди, если вы уйдете в себя и будете думать только о себе. Ни лекарства, ни мои советы, ни проповеди, ни ваши знания не смогут вам помочь, пока вы сами не предпримете определенные действия. Пока вы остаетесь в своем замкнутом мирке, вам не помогут ни люди, ни Бог. Поэтому, чтобы вам не пропасть окончательно, выйдите из заточения, в которое сами себя поместили. Выберитесь из темницы собственного эгоизма, иначе никогда не увидите победы.
Я поняла, что легкие победы — это дешевые победы. Лишь за трудную победу стоит сражаться. И порой это сражение становится жаркой и жестокой схваткой. Зато именно такая победа будет иметь наибольшую ценность. Я знаю об этом из личного опыта. В пути мои ноги спотыкались о камни, и это закаляло меня. Трудности и испытания, которые одолевали меня, когда я чувствовала себя полностью раздавленной и захлестнутой бушующими волнами проблем, были моей Гефсиманией, благодаря которой во мне формировался мужественный характер и доверие Богу. А за победу, достающуюся дешево, не стоит и сражаться. В самый трудный час, в самом глубоком подземелье Господь может и хочет даровать благодать и победу.
Давайте немного поразмышляем вместе. Знаете ли вы, что Мильтон написал «Потерянный рай», когда был слеп? Он не позволил недугу украсть у него победу. Другой человек, сломав ногу, был прикован к постели. Однажды, лежа в кровати и рассматривая обои, он решил попробовать себя в качестве художника и впоследствии очень в этом преуспел. Он тоже обрел благодать в свой самый трудный час. Эти два человека могли потерпеть неудачу, проходя через трудности, но все же одержали победу.
Один поэт на первом же своем выступлении был осмеян публикой. Этот провал был особенно мучителен для него. Но вместо того, чтобы сдаться, он отправился домой и написал величайшую поэму о том, как принять вызов и жить, побеждая. Эта поэма привлекла внимание другого человека, лежащего в больнице. Он потерял обе ноги и обе руки. Он был настолько взволнован, что впоследствии стал известным оратором. Все эти люди нашли благодать даже в тесном подземелье обстоятельств.
Как-то я услышала о женщине-враче, ноги которой в детстве были парализованы в результате серьезной болезни. Когда она подала заявление о зачислении в один из американских медицинских университетов, ей отказали, сказав, что в таком состоянии она никогда не сможет заниматься медициной. Опустила ли она руки? Нет! У нее были все причины это сделать — сломаться и разочароваться в жизни. Но она поехала в Китай и получила медицинскую степень там. Более того, она была признана лучшей студенткой курса. Не остановившись на достигнутом, она вернулась в университет, где ей ранее отказали в зачислении, и сдала там государственный экзамен. Сейчас она является практикующим врачом в одном из медицинских учреждений для детей-инвалидов и работает, сидя в своем кресле-каталке.
Чудо начинается изнутри, а не снаружи. Легкие победы— дешевые победы. Бороться стоит лишь за те, которые достаются с большим трудом. Тропа из розы лепестков—удел трусливых слабаков, отважных дух всегда силен, чтоб одолеть тернистый склон.
