Иисус взошёл на гору
Отверз свои уста,
Ученики поспели впору
Стал говорить Он блаженства:
-Блаженны духом нищие
Их царство полны небеса.
-Блаженны плачущие
Утешу их, от слёз утру глаза.
-Блаженны кроткие,
Ведь землю унаследуют они.
-Блаженны алчущие, жаждущие правды,
Они насытятся во все Христовы дни.
-Блаженны миротворцы,
Сынами Божьими Господь их наречёт.
-Блаженны изгнаны за правду
К себе Отец их заберёт.
Блаженны вы, когда ругают вас и гонят
И всячески неправедно злословят за Христа.
Вы не пугайтесь той погони,
Но знайте велика награда в небесах!
Леокадия Янкаускене,
Литва
Родилась и живу в Литве. С детства посещала католическую церковь и считала себя верующей. Но только, когда приняла в своё сердце Иисуса, как своего Спасителя, почувствовала огромную разницу, что значит быть верующей. Сердце наполнилось такой теплотой и радостью, что мне захотелось писать стихи. Слава Господу за Его милость! Мир вам дорогие дети Божьи! e-mail автора:liodia@rambler.ru
Прочитано 7233 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
