Боже, я прошу Тебе,
Ти прости мене
Я весь погруз в гріхах
Я в такому болоті сиджу,
Що страшно мені самому!
У Бога благаю:
Боже, прости!
Що робити мені я не знаю
І губи мої лиш шепочуть:
Боже, дай розум мені
Я весь у багні.
І боюсь я далі щось сказати
Боюсь Його я турбувати
І сам себе не можу в руки взяти
Плоть сильніша
В ріг баранячий крутить
І скручує мене
Невже це ніколи не мине?
Невже плоть ця буде їсти мене
Од самого кінця?
Я так багато пережив,
А плоть свою не подолав
Що за сила в ній така,
Що скидає на землю любого сідака
І далі мчить
Скида вся і всіх.
З плоттю не домовишся ніколи
Вона «в доску» вся своя
Вона з тобою все життя
Її ти кормиш, одягаєш
Туфлі нові їй купляєш,
Чи шляпа буде личити її,
А плоть ходить, показує себе
«Дивіться, яка я гарна
Візьміть мене собі»
І як важко відмовитись
Від такої краси
І ми далі заробляємо собі гріхи.
А де сили взяти,
Що б самого себе від цього вдержати
І я знаю, де ці сили взяти
В Біблії!
Якщо її добре почитати
Це Боже Слово,
І воно мені поможе.
Але я не можу, Боже, я не можу!
Чому, я й сам не знаю,
Хоча і Слово це читаю
Хтось сильніший є за мене
Він спокійно так мене бере
З другою плоттю рядом він кладе
Влюбляйся насолоджуйся собі
І не турбуйся ти за те,
Яке життя дальше там буде
Хай тобі добре буде тут
А що дальше там буде
Та якось там воно буде.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 6841 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
5) Сердцу не прикажешь (2005) - Сергей Дегтярь Я покинул христианскую церковь "Слово Жизни" ещё в 2003 году, но платоническое чувство влюблённости не покидало меня никогда. Я жил уже отдельно от церкви и ничего оней не знал, однако любовь к ней всё больше и больше росла. Сказать ей это я не мог, потому, что она не воспринимала меня серьёзно. После моих признаний в любви, мне кажется, она ещё больше стала меня презирать. А я ничего не мог поделать с этим чувством. Я питал надежду, что рано или поздно, когда нибудь она меня полюбит, но, я был, видимо слеп в своих чувствах и не видел реальности. Через пять лет, когда я позвонил ей, чтобы узнать как у неё сложилась жизнь - она ответила, что по прежнему одинока и нет того мужчины, который ей необходим. На ваопрос, нравлюсь ли я ей - она ответила, что нет. Она сказала, что ей нравятся другие мужчины.
